На все могут получать алименты, - ВСУ

Право на содержание имеет только неработоспособное лицо, не обеспеченное прожиточным минимумом. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №175/1382/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

16 серпня 2017 року                         м.Київ                                 №175/1382/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ОХРІМЧУК Л.І.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7 про стягнення аліментів, за заявою Особи 7 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.02.2017, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6.04.2016 та заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.10.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року Особа 6 звернувся до суду з позовом до Особи 7 про стягнення аліментів.

Позивач зазначав, що з 21.10.95 він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою; 29.09.2014 Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про розірвання цього шлюбу.

1.02.2004 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, яку з 1.02.2012 встановлено довічно.

Посилаючись на те, що він утратив працездатність до розірвання шлюбу й потребує матеріальної допомоги, а відповідачка може надавати таку допомогу, просив стягувати з неї на його утримання по 1/4 частині від її заробітку щомісячно, починаючи з дня пред’явлення позову.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області заочним рішенням від 28.10.2015 (з урахуванням ухвали цього ж суду від 28.10.2015 про виправлення описки щодо дати ухвалення цього заочного рішення) позовні вимоги Особи 6 задовольнив: стягнув з відповідачки на утримання позивача по 1/4 частці всіх видів її прибутку щомісячно, починаючи з 10.04.2015.

Цей же суд ухвалою від 3.03.2016 відмовив у задоволенні заяви Особи 7 про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.10.2015.

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 6.04.2016 заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.10.2015 змінив у частині розміру аліментів, стягнувши з відповідачки на утримання позивача по 1/12 частині всіх видів її доходу щомісячно, починаючи з 10.04.2015.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 28.02.2017 рішення суду апеляційної інстанцій залишила без змін.

У заяві про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.02.2017, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6.04.2016 та заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.10.2015 Особа 7 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове — про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.75 Сімейного кодексу; невідповідності зазначеного рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

На обґрунтування заяви Особа 7 надала копії ухвал колегій суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.11.2014, 21 листопада і 21.12.2016, ухвал ВСС від 23.10.2013, 15.10.2015 та постанови ВСУ від 13.04.2016.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 7 доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 21.10.95 до 29.09.2014 Особа 6 і Особа 7 перебували в зареєстрованому шлюбі; 29.09.2014 Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про розірвання цього шлюбу.

1.02.2004 Особі 6 встановлено ІІ групу інвалідності, яку з 1.02.2012 встановлено довічно, і він отримує пенсію по інвалідності в розмірі 1148,72 грн.

Згідно з довідкою директора товариства з обмеженою відповідальністю «Любимівка» від 11.03.2016 Особа 6 отримав орендну плату за земельний пай за 2014 рік у розмірі 4107 грн. та авансом — орендну плату за 2015 рік у розмірі 3 тис. грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Особи 6, суд першої інстанції виходив з того, що позивач до розірвання шлюбу став інвалідом ІІ групи та потребує матеріальної допомоги, яку відповідачка здатна йому надати.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідачки, апеляційний суд погодився з указаним висновком суду першої інстанції, однак, урахувавши відсутність доказів перебування будь-яких осіб на утриманні сторін, з додержанням принципу розумності та справедливості дійшов висновку, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів у розмірі по 1/12 частині від доходу щомісячно.

Разом з тим в ухвалі ВСС від 23.10.2013, наданій заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення аліментів на утримання непрацездатного чоловіка на підставі ч.4 ст.75 СК, оскільки позивач отримує пенсію по інвалідності, розмір якої забезпечує йому прожитковий мінімум, установлений законом для осіб, які втратили працездатність. Аналогічний висновок про те, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом, міститься й в ухвалі ВСС від 15.10.2015 та ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.11.2014, 21.11 і 21.12.2016, наданих заявницею для порівняння.

У постанові ВСУ від 13.04.2016, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових — сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (ст.76 СК ); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.75 СК та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

За положеннями чч.2—4 ст.75 СК право на утримання (аліменти) має той з подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той з подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст.76 СК, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу й потребує матеріальної допомоги та якщо її колишній чоловік (колишня дружина) може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання й тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових — сукупності певних умов, зокрема: перебування в зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу, якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу чи протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.

Таким чином, право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Саме такий, по суті, висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявницею для порівняння.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на час звернення позивача до суду, а також на час розгляду справи апеляційним судом розмір пенсії позивача як інваліда ІІ групи становив 1148,72 грн.; крім того, він отримував орендну плату за земельний пай; на час розгляду справи позивач не був платником аліментів, утримання з його пенсії не проводились, отже, його доходи були вищими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 7 закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено на 2015 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: із 1.01.2015 — 949 грн., із 1 вересня — 1074 грн.

Отже, на час звернення з до суду позивач отримував пенсію по інвалідності в розмірі 1148,72 грн., його доходи забезпечували йому прожитковий мінімум, установлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому його не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні ч.4 ст.75 СК.

Зазначених обставин суди під час розгляду справи не врахували та неправильно застосували норми ст.75 СК, що призвело до неправильного вирішення справи; судове рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, не відповідає правовому висновку, викладеному в постанові ВСУ від 13.04.2016, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування ухвалених у справі рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нового — про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 чч.1, 3 ст.3603, ч.1, п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.02.2017, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6.04.2016 та заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.10.2015 скасувати.

У задоволенні позовних вимог Особи 6 до Особи 7 про стягнення аліментів відмовити.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.


Источник: zib.com.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.