Отец, как травмирующий фактор, не обжалуется, - ВСУ

Медицинская документация, в которой присутствие отца признано «травмирующим фактором», не является юридическим актом, а потому не может быть обжалована в судебном порядке. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №643/18968/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

9 серпня 2017 року                             м.Київ                               №643/18968/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,

суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до державної установи «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків Національної академії медичних наук України», Особи 7, треті особи: Особа 8, управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання дій лікаря-психіатра та документів незаконними, за заявою Особи 8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6.06.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року Особа 6 звернувся до суду з позовом, в якому просив заборонити здійснювати нагляд та подальше надання психіатричної допомоги лікарем-психіатром Особою 7 дитині Особі 9, визнати незаконними дії цього лікаря щодо заведення амбулаторної картки хворого, огляду дитини та надання амбулаторної допомоги, скасувати медичну картку Особи 9, визнати такою, що не відповідає дійсності, виписку з історії хвороби №* від 6.10.2015 відносно дитини Особи 9, посилаючись на те, що дії лікаря-психіатра щодо заведення амбулаторної картки хворого, огляд дитини та надання амбулаторної допомоги без згоди батька та без повідомлення його як батька є такими, що порушують вимоги законодавства, зокрема ст.11 закону «Про психіатричну допомогу» щодо правил надання психіатричної допомоги неповнолітнім дітям без згоди обох батьків, а також його особисті права та права дитини на їх спілкування.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2015 позов Особи 6 задоволено в повному обсязі; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2016 рішення Московського районного суду м.Харкова від 23 .12.2015 залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 6.06.2016 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У вересні 2016 року Особа 8 звернулася до ВСУ про перегляд ухвали ВСС від 6.06.2016 і просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.16 Цивільного кодексу, ч.2 ст.11 та ч.1 ст.12 закону «Про психіатричну допомогу», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявниця посилається на ухвалу ВСС від 2.07, 29.02.2016, а також ухвали ВСУ від 10.02, 10.11.2010, в яких, на її думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата в цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди встановили, що Особа 9 народилася 29.03.2013. У свідоцтві про її народження батьками вказані Особа 6 та Особа 8.

Між батьками Особи 9 склалися неприязні стосунки.

У вересні 2015 року Особа 8 звернулася із заявою про проведення психіатричного огляду дитини до Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН, де в поліклініці була прийнята лікарем-психіатром Особою 7, яка здійснила консультативний огляд дитини Особи 9 та завела на неї картку амбулаторного хворого №* від 18.09.2015.

6.10.2015 лікар-психіатр Особа 7 провела повторний огляд малолітньої дитини Особи 9 та надала виписку №*, в якій рекомендувала в тому числі «виключення психотравмуючого фактору (присутності батька)».

24.11.2015 відповідач — Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН звернувся до опікунської ради адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради з клопотанням про вирішення питання правомірності консультативного огляду дитини у зв’язку з відсутністю згоди батька, однак доказів, що орган опіки вказане клопотання розглянув відповідно до вимог стст.11, 12 закону «Про психіатричну допомогу», матеріали справи не містять.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання дій лікаря незаконними, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що проведення медичного огляду малолітньої дитини з порушенням положень ст.12 закону «Про психіатричну допомогу» без згоди двох батьків призвело до порушення прав малолітньої особи на отримання психіатричної допомоги.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про скасування медичної документації, суд виходив з того, що права особи можуть бути захищені в обраний позивачем спосіб.

Натомість в ухвалах ВСС від 27.07, 29.02.2016 та в ухвалі ВСУ від 10.02.2010, на які як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права посилається заявниця, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено позивачам у скасуванні записів та/або знищенні амбулаторних карток, погодився з їх висновками про те, що заведена картка, як і вчинені в ній записи, мають лише інформативний характер щодо проведення огляду, не зумовлюють будь-яких негативних наслідків та така документація не є юридичним актом, а тому оформлення відповідної медичної документації не порушує вимог чинного законодавства, оскільки загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься в ст.16 ЦК, а такий спосіб захисту, як визнання записів та/або знищення амбулаторних карток, зазначеними нормами не передбачено.

Отже, порівняння судових рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судами положень ст.16 ЦК в частині розгляду позову про визнання недійсними медичних документів, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях ВСС зроблені такі висновки:

в ухвалі від 10.11.2010 колегія судів Судової палати у цивільних справах ВСУ розглядала позовні вимоги про визнання недійсним дій щодо взяття на психіатричний облік;

в ухвалі від 27.07.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалила рішення за позовом про визнання незаконним листа головного лікаря;

в ухвалі від 29.02.2016 розглядалась справа за позовом про відшкодування моральної шкоди та зобов’язання вчинити певні дії;

в ухвалі від 10.02.2010 суддею ВСС відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом про зобов’язання знищити амбулаторну картку.

Отже, порівняння наданих судових рішень із судовими рішеннями, щодо яких подано заяву про перегляд, свідчить про те, що вони ухвалені за позовними заявами з різними позовними вимогами, що не свідчить про неоднакове застосуваннями судами касаційної інстанції норм стст.11 та 12 закону «Про психіатричну допомогу», а тому в цій частині заяви слід відмовити.

Вирішуючи питання про неоднакове застосування судами норм ст.16 ЦК, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

За змістом ч.9 ст.11 закону «Про психіатричну допомогу», дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров’я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються в медичній документації.

Відповідно до п.2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я від 14.02.2012 №110, форма №025/о є основним первинним медичним документом хворого, який лікується амбулаторно або вдома, і заповнюється на всіх хворих при зверненні до закладу охорони здоров’я, який надає амбулаторно-поліклінічну допомогу.

Згідно з п.2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я від 14.02.2012 №110, форма №027/о заповнюється лікарями закладів охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров’я, на стаціонарне лікування та лікарями стаціонарів при виписці або у випадку смерті хворого.

Відповідно до ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому положеннями ст.32 закону «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги.

Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб’єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає.

Отже, за системним аналізом положень ст.16 ЦК та ст.32 закону «Про психіатричну допомогу», особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено.

Окрім того, як вбачаться з позовної заяви, зазначена медична документація є одним з доказів при розгляді справи щодо місця проживання дитини та участі в її вихованні та підлягає оцінці поряд з іншими доказами у справі.

Таким чином, ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог про скасування медичної документації підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові; у решті рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, ч.1 ст.3602, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 8 про перегляд ухвали ВСС від 6.06.2016 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2015, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2016 та ухвалу ВСС від 6.06.2016 в частині скасування медичної амбулаторної картки №7704 хворого Особи 9, Інформація 1, та виписки з історії хвороби від 6.10.2015 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2015, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2016 та ухвалу ВСС від 6.06.2016 залишити в силі.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.


Источник: zib.com.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.