ВС высказался относительно выполнения военным административно-хозяйственных обязанностей

Выполнение военнослужащим функций стража порядка не может расцениваться как выполнение организационно предписывающих или административно-хозяйственных обязанностей. Такое заключение сделал ВС в постановлении №340/545/15-к, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

17 травня 2018 року                       м.Київ                                №340/545/15-к

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КРАВЧЕНКА С.І.,
суддів: БІЛИК Н.В., ЄМЦЯ О.П. —

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42015090780000089 за обвинуваченням

Особи 1, Інформація 1, який народився в с.Зелене Верховинського району Івано-Франківської області, проживає за Адресою 1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.426 КК,

за касаційною скаргою захисника в інтересах засудженого Особи 1 на вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 9.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21.02.2017.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 9.09.2016 Особу 1 засуджено за ч.3 ст.426 КК до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням, установлено іспитовий строк 1 рік та покладено обов’язки, передбачені ст.76 КК.

Вирішено питання про речовий доказ у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21.02.2017 вирок залишено без зміни.

За вироком суду Особу 1 визнано  винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем, маючи військове звання «старший сержант», обіймаючи посаду представника військової влади, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, всупереч вимогам закону «Про Державну прикордонну службу України», Дисциплінарного статуту Збройних сил, Статуту внутрішньої служби Збройних сил, Інструкції з організації службової діяльності дільничних інспекторів прикордонної служби Державної прикордонної служби, Інструкції з організації оперативно-службової діяльності відділу прикордонної служби Державної прикордонної служби та своєї посадової інструкції, в умовах особливого періоду умисно не виконав дії, які за своїми обов’язками дільничного інспектора прикордонної служби мав виконати, створив передумови для втягнення у протизаконну діяльність інших військовослужбовців, порушення правильної діяльності відділу прикордонної служби «Шибени», чим підірвав авторитет ДПС та військової влади в цілому, що заподіяло істотну шкоду.

Так, у період з 10:00 до 16:00 25.06.2015 Особа 1 зобов’язаний був виконувати свої службові обов’язки в с.Зелене Верховинського району Івано-Франківської області, під час чого працювати із місцевим населенням та протидіяти порушникам прикордонного режиму.

25.06.2015, приблизно о 15:40, Особа 1 в с.Шибени Верховинського району Івано-Франківської області зустрів Особу 4, який на автомобілі марки «ВАЗ-2121», державний номерний знак №1, незаконно, поза пунктом пропуску, без проходження митного контролю перевозив у бік державного кордону України з Румунією до полонини «Керничний» 12 коробок тютюнових виробів. При цьому Особа 1 сів у автомобіль та, будучи військовою службовою особою, переміщуючись в автомобілі, завантаженому тютюновими виробами, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, передбачаючи її суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах особливого періоду в секторі відповідальності №2 в межах 434 — 466 прикордонних знаків Верховинського району Івано-Франківської області, який був за ним закріплений, не виконав дії, які він за своїм службовими обов’язками мав виконати, а саме: не забезпечив дотримання прикордонного режиму, не припинив незаконного перевезення у прикордонній смузі тютюнових виробів без відповідних акцизних знаків, не затримав порушника законодавства про державний кордон та його транспортний засіб, що рухався з товарами в обхід пунктів пропуску, про вказаний випадок командуванню не доповів та своїм діянням незаконно посприяв Особі 4 у проходженні прикордонних постів біля відділу прикордонної служби «Шибени» та в місці тривалого несення служби «Роге».

При цьому інспектор прикордонної служби сержант Особа 5 та молодший інспектор прикордонної служби старший сержант Особа 2 на прохання Особи 1 не здійснили огляду автомобіля марки «ВАЗ-2121», яким керував Особа 4 та в якому перевозились тютюнові вироби.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, ставить питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Наголошує, що Особа 1 не є суб’єктом злочину, передбаченого ч.3 ст.426 КК. Стверджує, що не зазначено, в чому саме полягає спричинена істотна шкода, яка повинна обчислюватися в заданих розмірах. Зазначає, що не встановлено причинного зв’язку між умисними військовими злочинами у вигляді бездіяльності військової влади та наслідками. Повідомляє про неналежну оцінку доказів, покладення в основу вироку недопустимих доказів. Вважає, що апеляційний суд на вказані порушення вимог закону уваги не звернув, не виправив їх, доводи апеляції щодо незаконності засудження належним чином не перевірив, відповідей не надав, чим порушив вимоги ст.419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника засудженого.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч.2 ст.433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого.

Відповідно до вимог ст.91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст.92 КПК обов’язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч.3 ст.426 КК, скоюється шляхом бездіяльності.

Диспозиція ч.3 ст.426 КК викладена з відсилкою до ч.1 цієї ж статті, в якій виокремлено дві спеціальні (умисне неприпинення злочину, що скоюється підлеглим/ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення) та загальну (інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати) форми скоєння злочину.

Спеціальні і загальна форми скоєння злочину, передбачені ч.1 ст.426 КК, є однорідними, що можливо лише за умови, якщо загальна форма також охоплює лише такі прояви бездіяльності військових службових осіб, які стосуються поведінки їх підлеглих.

Інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками мала виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, може полягати у неприпиненні правопорушень, що не є злочинами, у невжитті відповідних заходів до приведення військ у стан боєготовності, незабезпеченні виконання бойового завдання тощо.

Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Психічне ставлення до настання істотної шкоди може характеризуватися і необережною формою вини.

Суб’єктом військових службових злочинів можуть бути військові начальники, військовослужбовці, що виконують організаційно-розпорядчі обов’язки, військовослужбовці, що виконують адміністративно-господарські обов’язки. Поняття «начальник» визначене у стст.29, 31 та 32 Статуту внутрішньої служби ЗСУ.

З матеріалів кримінального провадження та постановлених судових рішень убачається, що суди визнали винуватим Особу 1 у тому, що він, обіймаючи посаду представника військової влади, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, в умовах особливого періоду не припинив правопорушення, яке вчинялось іншою особою, не затримав цю особу та не доповів про вчинене правопорушення командуванню.

Крім того, суди дійшли висновку, що Особа 1, будучи військовою службовою особою, внаслідок умисного невиконання дій, які він за своїми службовими обов’язками мав виконати, в умовах особливого періоду створив передумови для протизаконної діяльності інших військовослужбовців, порушення правильної діяльності відділу прикордонної служби «Шибени», підірвав авторитет ДПС та військової влади в цілому, що заподіяло істотну шкоду.

Суди дійшли висновку, що Особа 1, будучи військовою службовою особою, внаслідок умисного невиконання дій, які він за своїми службовими обов’язками мав виконати, в умовах особливого періоду підірвав авторитет Державної прикордонної служби та військової влади в цілому, що заподіяло істотну шкоду.

Однак не навели аргументів на користь того, які саме обставини справи свідчать про спричинення таких наслідків та в чому саме полягала істотна шкода.

Крім того, на думку колегії суддів, твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Особа 1 виконував організаційно-розпорядчі обов’язки, безпідставні, оскільки під цими обов’язками розуміються «обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності». З постановлених судових рішень не вбачається, якими особами Особа 1 міг керувати в принципі та керівництво якими людьми він здійснював неналежним чином при скоєнні інкримінованого йому злочину.

Визнаючи Особу 1 військовою службовою особою, представником військової влади, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували нормативне визначення військової службової особи, яка згадок про представників влади не містить.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що закон виокремлює 3 групи військових службових осіб:

1) військові начальники;

2) військовослужбовці, що виконують організаційно-розпорядчі обов’язки;

3) військовослужбовці, що виконують адміністративно-господарські обов’язки.

Перші з цих осіб не є представниками влади. Що ж стосується інших категорій військових службових осіб, то за своїм змістом організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки лише прив’язуються до військової сфери. А тому виконання військовослужбовцем функцій працівника правоохоронного органу не може розцінюватись як виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків.

Виходячи із встановлених судом фактичних обставин справи, вбачається, що бездіяльність Особи 1 виразилася у неприпиненні адміністративного правопорушення, яке вчинялося іншою особою, незатриманні цієї особи та невиконанні вимог щодо доповіді про вчинене правопорушення.

Тому висновки суду, що Особа 1 при вчиненні цих дій виконував організаційно-розпорядчі обов’язки і, відповідно, був військовою службовою особою, що є обов’язковою умовою для кваліфікації дій за ч.3 ст.426 КК, є безпідставними.

Таким чином, оскільки Особа 1 не є суб’єктом злочину, передбаченого ч.3 ст.426 КК, місцевий суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд на вказані порушення вимог закону уваги не звернув, не виправив їх, а тому судові рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.284 цього кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Керуючись стст.284, 434, 436, 440 КПК, п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII), Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу захисника Поляка П.П. в інтересах засудженого Особи 1 задовольнити.

Вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 9.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21.02.2017 щодо Особи 1 скасувати.

Кримінальне провадження щодо Особи 1 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.426 КК, закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.


Источник: zib.com.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.