Верховный Суд сделал вывод о действительности кредитного договора

В случае неопровержения презумпции правомерности договора все права должны беспрепятственно осуществляться, а обязанности подлежат выполнению. Такое заключение сделал ВС в постановлении №191/5077/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

30 травня 2018 року                        м.Київ                               №191/5077/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ХОПТИ С.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від21.06.2017,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Особи 2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 30.07.2012 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 2 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 2 тис. грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Умови укладеного договору відповідач належним чином не виконував, у зв’язку із чим станом на 30.09.2016 утворилася заборгованість у розмірі 11192,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом — 1955 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом — 5908,30 грн., заборгованості за пенею та комісією — 2320 грн., 500 грн. — штраф (фіксована частина); 509,17 грн. — штраф (процентна складова).

З урахуванням викладеного позивач просив стягнути з Особи 2 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 11192,47 грн. та судові витрати.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факт існування кредитних правовідносин між сторонами, які виникли на підставі підписання договору приєднання до умов та правил надання банком послуг, оскільки позивач не надав доказів, що саме Особою 2 особисто було отримано кредит.

Ухвалою АСДО від 21.06.2017 апеляційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк», оскільки позивачем не доведено заявлених ним вимог. При цьому зазначив, що заяву про укладення кредитного договору від 30.07.2012 підписав не відповідач, а інша особа, прізвище, ім’я, по батькові та дата народження якої збігаються з даними відповідача.

У касаційній скарзі ПАТ «КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Крім того, суди неповно з’ясували всі фактичні обставини справи та не дослідили й не дали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не звернули уваги на те, що долучена до матеріалів справи копія анкети-заяви позичальника містить підпис Особи 2, чим останній дав згоду на укладення кредитного договору. На підставі договору від 30.07.2012 позичальнику був відкритий картковий рахунок та видана платіжна кредитна картка. Банком подано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем.

Відзив на касаційну скаргу сторони не подавали.

<…> 17.04.2018 справа передана до Верховного Суду.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У ч.1 ст.402 ЦПК встановлено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.

Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).

Згідно з нормою ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що відповідно до анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «КБ «ПриватБанк» Особа 2 30.07.2012 звернувся до банку й погодився укласти договір про надання банківських послуг та оформлення послуги «Платіжна картка кредитка «Універсальна».

30.07.2012 між сторонами укладено договір б/н, згідно з умовами якого Особа 2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 2 тис. грн. на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до договору від 30.07.2012 позичальнику був відкритий картковий рахунок та видана платіжна кредитна картка.

Відповідно до п.2 розд.І Умов і правил надання банківських послуг строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).

Згідно з п.3.1.1 розд.ІІ Умов і правил надання банківських послуг строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця.

За змістом п.5.3 розд.ІІ Умов та правил надання банківських послуг, за платіжними картками з установленим мінімальним обов’язковим платежем строки і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) визначено в пам’ятці клієнта, яка є невід’ємною частиною договору.

Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК (у редакції 2004 року), яка покладає на суд певні обов’язки щодо створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному й повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, установлених цим кодексом.

У ч.1 ст.60 ЦПК (у редакції 2004 року) встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього кодексу.

У ст.212 ЦПК (у редакції 2004 року) визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Положеннями ст.204 ЦК закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов’язки підлягають виконанню.

Спірний договір від 30.07.2012, укладений між Особою 2 та ПАТ «КБ «Приват Банк», відповідачем не оспорювався й не визнавався в судовому порядку недійсним.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, на порушення стст.212—214 ЦПК (у редакції 2004 року), не встановили фактичних обставин справи, не дали належної правової оцінки доказам на підтвердження укладання кредитного договору та виконання його умов відповідачем, розрахунку заборгованості, а тому висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність факту існування між сторонами кредитних правовідносин є передчасними, на порушення вимог ч.4 ст.60 ЦПК (у редакції 2004 року), ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до пп.1, 2 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів чи інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись стст.402, 409, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.06.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.


Источник: zib.com.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.