Разрешение на лечение

Радмила Гревцова зауважила, що особиста відповідальність лікаря суперечитиме приписам цивільного законодавства.

Основной целью медицинской реформы является улучшение качества медицинских услуг. Для этого в профильном министерстве предлагают ввести лицензирование и страхование профессиональной деятельности врачей, а также возложить на эскулапов личную ответственность за ошибки и недосмотр.

Законодавчі нестиковки

Останніми роками в законодавстві щодо ліцензування медичної практики й акредитації закладів охорони здоров’я сталося чимало змін. Результати є досить неоднозначними. З одного боку, намагання посадовців сприяти покращенню якості медичних послуг є очевидним. З другого — уже кілька десятків закладів охорони здоров’я, які були реорганізовані в комунальні та комерційні підприємства, не змогли отримати ліцензії на заняття медичною практикою. Однією з підстав відмови у видачі ліцензії були невідповідності щодо табелів оснащення. Тож експерти в царині охорони здоров’я вже почали замислюватися над тим, а чи реально сьогодні медичному закладу дотримуватися вимог, які висуває держава, аби надати йому ліцензію.

Відповідь на це запитання фахівці спробували знайти під час круглого столу «Ліцензування і акредитація медичної практики: що нового і чого чекати?». Організатором заходу виступив комітет Асоціації адвокатів України з медичного та фармацевтичного права.

Аби проілюструвати проблематику ліцензування медичних закладів, модератор заходу, голова комітету Радмила Гревцова навела один із численних прикладів нестиковок у нормативних актах. Так, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я від 29.12.2016 №1422 локальні протоколи, тобто нормативні документи регіонального рівня, покликані забезпечувати надання медичної допомоги при певних захворюваннях, координувати й впорядковувати технології та методи надання медичної допомоги, регламентувати реєстрацію медичної інформації тощо, вже не є обов’язковими.

Разом з тим відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 2.03.2016 №285 до цього часу зберігається вимога, що в закладах охорони здоров’я повинні бути локальні протоколи (маршрути пацієнта). Виникає запитання: чи потрібні такі протоколи для отримання ліцензії?

Відповідаючи на нього, начальник управління ліцензування та контролю якості медичної допомоги МОЗ Ігор Слонецький запевнив, що в міністерстві працюють над проектами змін до нормативно-правових актів, якими серед іншого будуть уніфіковані й озвучені положення.

Багато питань виникає і з професійним ліцензуванням самих лікарів. Наразі затвердженої моделі такої процедури немає. У МОЗ тільки нещодавно розробили проект відповідної концепції та оприлюднили його для обговорення.

За задумом авторів документа, ліцензування передбачатиме зміни з моменту вступу до університету. Професійну ліцензію лікаря необхідно буде підтверджувати кожні 3 роки.

Особиста відповідальність

Передбачається, що перейматися питаннями видачі та анулювання дозволу на лікування має спеціальний орган — ліцензійна рада у складі 30 осіб, обраних із-поміж українських лікарів та іноземних експертів. Перехідний період запланований з 2020 до 2024 р. За цей час усі українські борці з хворобами мають отримати індивідуальну ліцензію.

Також розробляється механізм страхування професійної діяльності.

Політика ліцензування, за словами І.Слонецького, полягає в тому, щоби максимально полегшити процес одержання документа та чимдуж посилити контроль за дотриманням вимог у подальшому. Зокрема, зробити це пропонується шляхом запровадження адміністративної й навіть кримінальної відповідальності ескулапів за професійні огріхи.

На запитання Р.Гревцової, яким чином індивідуальна відповідальність лікаря корелюватиметься із цивільним законодавством, згідно з яким відповідальність за дії працівника несе юридична особа, І.Слонецький відповів, що в проектах змін до нормативних актів МОЗ урахує й цей момент.

Незважаючи на запевнення представника МОЗ у лояльному (у допустимих межах) підході до ліцензування, окремі експерти висловили побоювання з приводу того, що велика кількість лікарів усе ж не отримає дозволу на ведення практики. Перестороги базуються на прецеденті реформування національної судової системи. Адже одним із результатів багатьох змін стала катастрофічна нестача суддів. На сьогодні на теренах держави кілька десятків установ третьої гілки влади позбавлені можливості забезпечувати право громадян на доступ до суду через цілковиту відсутність володарів мантій.

У міністерстві такі побоювання відкидають і переконують у тому, що відплив людей у білих халатах може бути опосередкований лише виїздом фахівців за межі країни й аж ніяк не політикою формування належної якості медичних послуг. Поділяють позицію МОЗ і деякі правники.

Так, член комітету, адвокат Руслан Совершенний упевнений, що запровадження персонального ліцензування є не чим іншим, як зміною системи освіти. Сьогодні лікарі так само мають підтверджувати свою кваліфікацію. Прагненням МОЗ є зробити процес підтвердження сучаснішим, таким, що відповідає світовим стандартам.

Отримавши ліцензію на ведення професійної діяльності, лікар зможе працювати або в медичному закладі, або практикувати індивідуально. Проте в другому випадку він повинен додатково одержати ліцензію на ведення господарської діяльності. Таким чином, посадовці створюватимуть ситуацію нашарування двох ліцензій, що вимагатиме подвійної пильності з боку перевіряльників. У МОЗ визнають, що подвійне ліцензування є питанням дискусійним, і готові обговорювати альтернативні моделі.

Так само в МОЗ готові дискутувати і з приводу інших видів ліцензування. Чиновники запрошують до співпраці фахівців з різних сфер діяльності та сподіваються на те, що вдасться створити дієві механізми контролю за якістю медичних послуг.


Источник: zib.com.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.