Кто возвращает излишне уплаченные средства, пояснил ВС

По делам о возвращении ошибочно или излишне уплаченных средств исполнительного сбора спорные суммы должны взиматься из государственного бюджета. Такое заключение сделал ВС в постановлении №910/23967/16, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

19 червня 2018 року                         м.Київ                                №910/23967/16

Велика палата Верховного Суду у складі:

головуючого — судді КНЯЗЄВА В.С.,
судді-доповідача БАКУЛІНОЇ С.В.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОГАЧ Л.І., САПРИКІНОЇ І.В., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 та рішення Господарського суду м.Києва від 17.05.2017 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» до департаменту ДВС Мін’юсту в особі відділу примусового виконання рішень та Головного управління Державної казначейської служби в м.Києві про стягнення 2467967,79 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» звернулося до Господарського суду м.Києва з позовом до відділу примусового виконання та Державної Казначейської служби про стягнення з державного бюджету зайво стягнутих коштів у розмірі 2467967,79 грн.

1.2. Перший відповідач проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в позові, зазначаючи, що державний виконавець у повному обсязі виконав наказ, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду Луганської області від 14.06.2010 у справі №1/19, про що винесено відповідну постанову про закриття виконавчого провадження. Однак у зв’язку зі спливом трирічного терміну зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву, виконавче провадження за вищевказаним рішенням було знищено, а тому відділ примусового виконання не може надати більш детальну інформацію та копії матеріалів названого виконавчого провадження.

1.3. Другий відповідач також не визнав вимог позивача з тих підстав, що, на його думку, стягнення виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн. з державного бюджету повинне відбуватися шляхом зобов’язання відділу примусового виконання повернути вказані кошти на рахунок позивача.

2. Фактичні обставини справи, установлені судами

2.1. У 2010 році до відділу примусового виконання було передано наказ ГСЛО у справі №1/19 про стягнення з ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» на користь Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» коштів у сумі 47414061,74 грн.

2.2. За вказаним наказом постановою від 17.08.2010 державний виконавець відділу примусового виконання відкрив виконавче провадження №20873650.

2.3. ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до відділу примусового виконання із заявою від 15.03.2012, в якій повідомило про часткове погашення позивачем заборгованості в добровільному порядку та зазначило, що у зв’язку з указаним примусовому виконанню підлягає стягнення суми в розмірі 17453840,53 грн.

2.4. 4.04.2012 позивач отримав постанову відділу примусового виконання від 26.03.2012 про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн. із розрахунку наявної суми боргу в розмірі 42133518,46 грн.

2.5. 23.04.2012 державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на кошти позивача на загальну суму 21259440,68 грн., з яких 17453840,53 грн. — борг за рішенням суду в справі №1/19 та 4213351,84 грн. — сума виконавчого збору.

2.6. З метою звільнення власних рахунків з-під арешту для подальшого здійснення виробничої діяльності 4.05.2012 позивач сплатив виконавчий збір у сумі 4213351,84 грн.

2.7. Водночас позивач оскаржив у судовому порядку постанову державного виконавця від 26.03.2012 про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн.

2.8. Ухвалою від 19.06.2012 у справі №1/19 ГСЛО  визнав дії відділу примусового виконання щодо винесення постанови від 26.03.2012 про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн. неправомірними в частині стягнення 2467967,79 грн. виконавчого збору, у зв’язку з чим визнав у цій частині вказану постанову недійсною.

2.9. Ухвала ГСЛО від 19.06.2012 набрала законної сили і є чинною.

2.10. Позивач звернувся до першого відповідача із заявою від 11.09.2012, в якій просив повернути надмірно сплачену суму виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.

2.11. У відповідь на вказане звернення відділ примусового виконання листом від 3.08.2013 підтвердив сплату позивачем на депозитний рахунок виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн., який було перераховано до державного бюджету, а також, пославшись на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 3.08.2011 №845, рекомендував для вирішення цього питання звернутися до суду.

2.12. Указані обставини стали підставою для звернення ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» до господарського суду з позовом про стягнення з державного бюджету зайво сплаченого виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням від 17.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017, Господарський суд м.Києва позов задовольнив повністю. Стягнув з відділу примусового виконання на користь ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» кошти в розмірі 2476967,79 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним стягненням сум виконавчого збору, та 37019,52 грн. судового збору.

3.2. Рішення мотивовано тим, що встановлені ухвалою ГСЛО від 26.04.2016 в справі №1/19 факти незаконності дій державного виконавця є преюдиціальними в розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу (у редакції, чинній до 15.12.2017) та повторного доведення в межах розгляду справи не потребують. Отже, за висновком судів, наявний повний склад правопорушення, з яким законодавство пов’язує відшкодування шкоди.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. Перший відповідач звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове — про відмову в позові повністю.

4.2. Скаржник вважає, що:

місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, коли постановив стягнути з відділу примусового виконання 22467967,79 грн.;

спірна сума мала би бути стягнута з державного бюджету, а не з відділу примусового виконання;

суди на порушення норм процесуального права не залучили як відповідача ДКС.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд ВП ВС

5.1. Згідно з ч.5 ст.302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд ВП ВС, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему й така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.2. 11.04.2018 Касаційний господарський суд у складі ВС ухвалою передав справу №910/23967/16 на розгляд ВП ВС на підставі ч.5 ст.302 ГПК, оскільки справа містить виключну правову проблему й така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

5.3. Як підстави передачі справи на розгляд ВП ВС зазначив те, що забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, має велике значення для належного виконання судових рішень і дотримання принципу правової визначеності як складового елементу принципу верховенства права.

5.4. На практиці виникають значні труднощі з визначенням суб’єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою. У випадках, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов’язана держава (стст.1173, 1174 Цивільного кодексу).

5.5. КГС у складі ВС також зазначив, що суд по-різному підходить до проблеми визначення складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах, хоча її зміст має вирішальне значення для належного виконання судового рішення.

5.6. Оскільки справа містить виключну правову проблему, розв’язання якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, справа була прийнята до розгляду ВП ВС на підставі ч.5 ст.302 ГПК.

6. Позиція ВП ВС у справі

Щодо спору по суті заявлених вимог

6.1. Відповідно до ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

6.2. Попередніми судовими інстанціями в порядку ст.35 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) установлено, що ухвалою від 19.06.2012 у справі №1/19 ГСЛО  визнав недійсною в частині стягнення з позивача 2467967,79 грн. постанову ВПВ від 26.03.2012.

6.3. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн., у зв’язку із чим підлягає застосуванню ст.1212 ЦК.

6.4. З огляду на вказане ВП ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, утім, зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми ст.1212 ЦК.

6.5. Крім того, ВП ВС вважає, що попередні судові інстанції безпідставно вийшли за межі позовних вимог, постановивши стягнути з відділу примусового виконання 22467967,79 грн., тоді як сума, заявлена до стягнення позивачем, становила 2467967,79 грн., у зв’язку із чим судові рішення в цих частинах підлягають зміні.

Щодо питання про те, за рахунок яких коштів має відшкодовуватись спірна сума

6.6. Відповідно до ст.28 закону «Про виконавче провадження» (чинного на час вчинення спірних виконавчих дій) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, установлений ч.2 ст.25 цього закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника — фізичної особи і 80 — із боржника — юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та в разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в 10-денний строк у порядку, встановленому цим законом.

6.7. У ст.27 закону «Про виконавче провадження» (у чинній редакції) встановлено, що виконавчий збір — це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами ДВС. Виконавчий збір стягується з боржника до держбюджету. Виконавчий збір перераховується до бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу ДВС.

6.8. Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є державний бюджет, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з бюджету.

Щодо суб’єктного складу учасників такого спору

6.9. Відповідно до ч.2 ст.45 Бюджетного кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

6.10. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Державного казначейства від 10.12.2002 №226 (у редакції наказу ДКУ від 29.05.2008 №181).

6.11. Цей порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії. Дія порядку не поширюється на операції щодо відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.

6.12. Відповідно до п.5 порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу держказначейства за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами держказначейства та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов’язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ, або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізосіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

6.13. Подання в довільній формі надається платником до органу Держказначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.

6.14. Таким чином, територіальний орган держказначейської служби є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає ДВС.

6.15. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому в разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не дає відповідного висновку органу державного казначейства, платник вправі скористатися своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з держбюджету.

6.16. Кошти держбюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов’язанні щодо сплати коштів держбюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК).

6.17. Відповідно до ч.1 ст.170 ЦК держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

6.18. При цьому в господарському процесі відповідно до ч.4 ст.56 ГПК держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

6.19. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами в цій справі є відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Щодо формулювання резолютивної частини судових рішень про задоволення позову в таких спорах

6.20. Відповідно до вимог господарського процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються:

1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному держреєстрі ПОУ, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб — громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

У разі необхідності в резолютивній частині також вказується про:

1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення.

6.21. При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма в редакції ГПК, чинній до 15.12.2017, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов’язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатись у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

7. Висновок щодо застосування норм права

7.1. У спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися з держбюджету.

7.2. Резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб’єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Щодо судових витрат

Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, і таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з державного бюджету, судові витрати в справі також підлягають стягненню з державного бюджету.

Керуючись стст.306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК, ВП Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу департаменту ДВС МЮ на постанову КАГС від 17.08.2017 та рішення ГСК від 17.05.2017 задовольнити частково.

2. Постанову КАГС від 17.08.2017 та рішення ГСК від 17.05.2017 змінити.

3. Резолютивну частину рішення ГСК від 17.05.2017 викласти в такій редакції:

«Стягнути з державного бюджету на користь ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» кошти в розмірі 2467967,79 грн. та 37019,52 грн. судового збору».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.


Источник: zib.com.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.