Мораль над материей

Правники сподіваються, що ВП ВС поставить крапку в правовому спорі, який виник ще у 2014 р.

В его нахождении прежде всего заинтересованы налогоплательщики и защитники их интересов. Но этому никоим образом не способствует отсутствие единой позиции Верховного Суда и блокпосты на этапе досказывания. А незаконные приговоры в отношении компаний не предусматривают сатисфакции для пострадавших от их деятельности.

Забуті партнери

Комітет з податкового та митного права Асоціації правників України зібрався для розв’язання нагальної проблеми, яка потребує втручання законотворців. Незабаром Велика палата ВС розгляне справу, переадресовану їй Касаційним адміністративним судом, і, можливо, удача нарешті стане на бік платників.

Наразі ті, кому не пощастило з добросовісними партнерами в господарських правовідносинах, не можуть оскаржити податкові повідомлення-рішення, якщо директор-контрагент визнається винним у скоєнні злочину, про який ідеться в ст.205 Кримінального кодексу. Таким чином, кримінальна справа спалює всі фінансові мости, платники залишаються з порожніми руками, а нібито фіктивні підприємства, що найцікавіше, не зникають із бізнес-карти. Подібні справи навіть після розгляду в КАС не створюють і натяку на прецедент, який дав би впевненість у праві на оскарження ППР.

Адвокати окреслили причини такої несправедливості й дійшли висновку, що до сьогодні фіктивні компанії перебувають у підвішеному стані. Особи, які ними керують, стверджують, що законом нехтували та продовжують це робити.

Водночас господарські операції можуть проводитися так, що й голки не підточиш. Директор посвідчує договір у нотаріуса, але, коли справа починає пахнути порохом, укладає угоду про визнання винуватості, разом з тим анулюючи податкові кредити з ПДВ та витрати контрагентів.

Незважаючи на це, правники — знавці податкового законодавства впевнені, що судді ВС розуміють, в якій ситуації опиняються платники. Хоча чи є сенс сумлінно виконувати фінансові зобов’язання перед державою, коли при виникненні форс-мажору про законне повернення сплаченого ніхто не згадує?

Розслідування фіктивності проводять і правоохоронці, і фіскальні органи. При цьому тільки дублюють дії одне одного. І ніхто не стежить за тим, чи не порушує такий подвійний удар прав платника податків і чи не застосовуються санкції з обох боків барикад за скоєння одного правопорушення.

Проте вирок і вимога органу контролю щодо виконання грошового зобов’язання залишаються тісно пов’язаними між собою. У правових колах досі не можуть з’ясувати: потрібно чекати підтвердження порушення ст.205 КК для винесення ППР чи ні.

Так чи інакше, але довести фіктивність у суді — завдання не з легких.

Сила доказів і слабкість вироків

Як зазначив суддя ВС Єгор Краснов, лише вирок стосовно директора може слугувати доводом на користь фіктивності. Унесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань як ініціація провадження не має доказової сили. І суд зобов᾽язаний встановлювати всі обставини справи, адже вирок має братися до уваги лише в частині, чи мали місце певні дії. Отже, у кримінальному процесі тільки підтверджується факт, який можуть використати платники податку.

Разом з тим ухвалення вироку не підтверджує нереальності господарської операції. Чому ж теорії не позначаються на практиці?

Статистика свідчить, що з 500 вироків у таких справах у 366 випадках недобросовісні контрагенти укладають угоду про визнання винуватості, в якій всі як один зазначають, що не мали стосунку до фінансових оборудок компанії. У справі ставиться крапка, а в платників збільшується обурливий знак питання, на який державні органи уваги не звертають. Причому «розкаяння» та здатність домовлятися зі слідством закінчуються, як правило, умовними строками для винних.

ВС, хоча поки що в єдиному рішенні, дотримується позиції, що вирок сам собою не може зумовлювати фіктивність операцій. Проблема полягає ще й у тому, що податкові справи пускають коріння в усі галузі судочинства й об’єднати їх під єдиним прапором просто неможливо. Через те, що одне й те ж правопорушення може мати різні наслідки, у податкових колах лунають пропозиції щодо створення окремої юрисдикції для вирішення таких багатогранних справ. З огляду на подібні тенденції в системі правосуддя ідея має всі шанси на життя.

Підливає оливи у вогонь ще й флегматизм державних органів, які мали би боротися зі шкідниками у вигляді фіктивних підприємств.

Самостійно довести протиправність ППР — справа не з легких. Адвокати, які безпосередньо мають із цим діло, дали цінні поради щодо закріплення фактів.

Окремі доповіді на засіданні були присвячені протоколу допиту директора злоповісного підприємства. Перебравши вимоги всіх процесуальних норм, з’ясували, що сам собою документ не має сили доказу, він є лише формою фіксації. Інша річ — показання особи, які в ньому містяться, їх уже можна прирівнювати до фактів. Але, як показує практика, суди не дуже їх полюбляють. Так, у постанові КАС від 27.03.2018 у справі №816/809/17 було зазначено, що отримання свідчень посадових осіб суб’єктів господарювання у рамках кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Смолоскип від ЄСПЛ

А от що ніяк не може потрапити під сумнів беззаперечності, то це практика Європейського суду з прав людини, яка нерідко слугує смолоскипом у тунелях правових перипетій. Вона рятує податкових кредиторів, зокрема в питанні взаємозв’язку між кримінальним провадженням та адміністративним процесом.

Експерти порадили звернути увагу на рішення у справі «А та Б проти Норвегії», в якому Суд визнав, що виписувати податкові штрафи слід з урахуванням гарантій ст.4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інший приклад — справа «Мело Тадеу проти Португалії». Заявниці вдалося довести протиріччя між діями податківців і рішенням суду в кримінальному провадженні. У справі «Чап ЛТД проти Вірменії» скаржниця нарікала, що їй не вдалося спростувати податкові зобов’язання через неможливість допитати свідків. Це й стало причиною для задоволення її вимог.

Чималий арсенал практики Євросуду може слугувати взірцем для національної юстиції, на що й сподіваються експерти. Неабиякі надії вони покладають і на те, що критерії фіктивності незабаром остаточно будуть визначені, і при цьому не забудуть про платників податків.

Адже, крім ППР, головним болем для адвокатів є й перевірки органів фіскальної служби та незареєстровані податкові накладні.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Андрій РЕУН,
партнер, керівник податкової практики ЮФ Evris:

— У господарському процесі виникає питання щодо відшкодування за нереєстрацію податкових накладних. Воно полягає в тому, що деякі покупці в договорах із постачальниками передбачають положення про накладення чималих штрафів у разі нереєстрації податкової накладної або про несення тягаря збитків, завданих такою бездіяльністю. Проте ситуація складається таким чином, що постачальник намагається зареєструвати накладну, а йому відмовляють, сам документ блокують і в покупця розв’язуються руки для застосування санкцій. Цим часто зловживають великі мережі супермаркетів, які ставлять жорсткі вимоги до постачальників: або підписання ризикованого договору, або відмова в співпраці.

Цікаво, як вирішуватиме питання ВС. У свій час Вищий господарський суд визначив, що такі штрафи стягненню не підлягають, бо спричиняють порушення податкового законодавства. А Касаційний господарський суд підтвердив, що й збитки стягуватися не можуть, якщо накладна не зареєстрована.


Источник: zib.com.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.