Обличчям до гір

Що таке гірська Україна? Маю нагадати, що це не одні лише лижні курорти з дивними краєвидами або унікальні трембіти, які потрапили до Книги рекордів Гіннеса.

Це – щоденне непросте життя сотень тисяч українців у специфічних, дуже складних умовах. Чотири області країни мають статус гірських чи напівгірських – Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька.

Їх мешканці щодня відправляють дітей до шкіл за 5-7 кілометрів від дому, де залишилось лише по декілька учнів. Сходять донизу на роботу (якщо пощастило таку знайти) – або їдуть світ за очі в її пошуках. Звертаються по медичну допомогу – й добре, коли можуть дістатись фельдшерського пункту самотужки. Не дай Боже викликати "швидку" -- вона може долати складні гірські дороги декілька годин.

Соціальна складова у питанні розвитку гірських районів залишається проблемною вже багато років. Але не лише вона. Точніше: головне – не вона.

З 1995 року було прийнято Закон України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”. Він визначив спектр пільг громадянам, які мають статус осіб, що проживають і працюють (навчаються) на території гірського населеного пункту.

Закон передбачає певну підтримку жителям гірських районів: до державних пенсій, стипендій, а також всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги йде надбавка у розмірі 20%. У народі вона отримала назву "гірська". Напевно, найбільш працюючий результат дала власне пенсійна надбавка, яка дійсно й зараз має значення для горян.

В цілому ж "гірська" (що сьогодні у грошовому еквіваленті має аж ніяк не великі кошти) згодом породила певні проблеми.

Почну з того, що вона існує, можна сказати, формально, бо нівелюється старанними начфінами всіх рівнів, які давно навчилися обходити цю норму, вирівнюючи при формуванні бюджетної політики надбавку шляхом зниження інших доплат.

В той же час, ви навіть не уявляєте собі всю напругу у населених пунктах, котрі прилеглі до тих, які отримали статус гірських. Маємо тисячі трагікомічних історій про те, як реєструвалися на територіях, ощасливлених 20%-ною надбавкою…

Якщо узагальнити результат 22-річного існуванні "гірської" надбавки, можна констатувати: держава, прийнявши рішення платити людям ці самі "гірські" за проживання в складних умовах, зрештою махнула на самі гірські райони рукою. Мовляв, підтримку надаємо – чого ще треба?

В той же час розвиток транспортної, соціальної, туристичної інфраструктури в регіоні загруз десь у часі на рівні початку 2000-х. Місцеве населення – хто молодий – часто й густо намагається шукати кращої долі десь у великих містах, внизу. В горах лишаються все більше старі та віддані своєму краю.

Зосередженість на формальному вирішенні соціального питання й нехтування всім іншим призвели до невтішних наслідків для регіону, що має надзвичайний потенціал: туристичний, інфраструктурний, культурний.

Ні доріг, ні нових шкіл та садочків, ні медичних закладів належного рівня, ні готелів, ні розбудованих мальовничих міст та містечок,– нічого, що могло би утримати на батьківщині молодь, привабити туристів (які взагалі-то давно не проти того, аби помандрувати дорогами України), або щоб залучити інвесторів.

Очевидно, що з таким підходом довго нам доведеться чекати на розбудову Карпатського регіону. В той же час – це один з магістральних напрямків у політиці інтеграції України до Європи, який, на мою думку, необхідно всіляко підтримувати. Особливо важливо це у контексті участі нашої країни у проекті "Via- Carpathia", який відкриває для нас колосальні можливості.

Отже, які напрямки слід охопити у питанні розвитку гірських регіонів задля їх розбудови?

Перше: дороги.

Загальновідомий факт, що найгірша мережа доріг - в гірській місцевості. Досвід дії Державної програми “Дороги Карпатського Єврорегіону” (зокрема доріг Мукачеве — Львів,

Татарів — Кам’янець-Подільський, Стрий — Мамалига) більш ніж переконливий.

З усіх Карпатських областей Львівська цей успіх закріпила, реалізувавши у 2015-2017 капітальний ремонт магістралей "Львів-Самбір-Ужгород", "Сколе-Славсько", "Бориня-Мохнате" і майже "Східниця-Синєвидне". Такі темпи можливі, якщо є джерело. Говоримо про гори серйозно - давайте приймаємо рішення: скерувати упродовж 5 років на автошляхи в горах додаткові 15%.

Друге: міжнародні пункти пропуску. Транскордонна співпраця.

Сюди вкладаю дві тези. Перша пов'язана з новою інфраструктурою пунктів пропуску власне у гірських територіях. Саме 10 нових пунктів пропуску на кордонах гірських регіонів України з країнами-членами ЄС здатні повністю змінити все в радіусі 50 км від кожного з них. Потрібен ресурс з держбюджету на їх облаштування і головне – політична воля йти цим шляхом.

До речі, реальні плани розбудови та побудови нових пунктів пропуску на кордонах з Угорщиною та Польщею вже створено й затверджено на найвищому міжнародному рівні – в тому числі під час міжнародних форумів, в яких останнім часом активно беру участь.

Свіжий приклад – нещодавній економічний форум у Криниці (Польща), куди мене було запрошений як Голову транспортного комітету парламенту та у якості представника інфраструктурної галузі України.

У Криниці саме домовлялись про практичні кроки по розбудові Карпатського регіону Європи. Ми запропонували зробити обліт існуючих пунктів пропуску на кордоні з Польщею – за участі найвищих посадових осіб України та Польщі – для прийняття конкретних рішень щодо модернізації тих пунктів перетину кордону та побудови нових. У зв язку з безвізом навантаження на них значно посилилось, це вже всі бачать, відтак питання розбудови цієї інфраструктури стає невідкладним.

Але окрім пунктів пропуску ми також повинні дати фінансовий інструмент місцевим громадам у вигляді додаткових програм – для участі у програмах Європейського Інструменту Сусідства і також для нової перспективи - макрорегіональної стратегії ЄС для регіону Карпат. В тому числі – чотирьох гірських українських областей.

Третє: охорона здоров'я і освіта у гірських районах.

Знову ж таки – згадаю про вже діючі державні програми, які варто розвернути обличчям до гір. Якщо у рядку щодо забезпечення сільських амбулаторій в 4 мільярдах з'явиться в первинці пріоритет для "первинки" у гірській місцевості, то навіть за два роки створення сільських амбулаторій з формулою "ремонт/житло для лікаря+ обладнання+автотранспорт" істотно покращиться ситуація.

За третій рівень, а саме – послуга "швидкої" власне в горах,-- треба подбати окремим рядком першочергово.

В освіті – в межах двох років можна вирішити питання комплектації автобусами "Школярик", якщо забезпечувати бодай по 7 автобусів на гірський район щороку.

До речі, автобуси і підвезення до шкіл 1-3 ступенів – це не тільки безпека та комфорт для дітей. Передусім – складова якості освіти.

Четверте: робочі місця і бізнес.

Програма погашення відсотків за кредитами за визначеними пріоритетами для малого бізнесу, що вестиметься у гірських територіях, потрібна була ще на позавчора. За попередніми підрахунками, такий фонд приміром в 500 млн грн щороку, який би адмініструвався через банки, дав би вихід на 3 млрд. внутрішніх інвестицій у бізнес.

На минулому засіданні Комітету з питань транспорту серед інших розглядали проект закону "Про внесення змін до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (щодо посилення державних гарантій соціально-економічного розвитку)". Документ викликав дискусію. Повернули на доопрацювання.

Бо маємо не лише вносити деякі корективи до існуючого закону. Це не зрушить з місця всю проблему. Стою на тому, що необхідна Державна програма підтримку розвитку регіону. Слід змінити саме положення про Державний фонд регіонального розвитку, з якого щорічно має йти на розвиток гірських територій фіксована конкретна цифра – скажімо, 15% на додачу до тої формули, що вже діє. За 5 років додаткові півмільярда на кожну гірську область дадуть результат, повірте.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!


Источник: obozrevatel.ua

Комментарии 0

Авторизируйтесь, чтобы оставлять комментарии.